Підполковник з’єднався з кимось по телефону.

— Як справи з Москвою? — спитав він так само спокійно. — А які надії?.. Дякую… Зв’язку з Москвою, товаришу Шрагін, ми не маємо вже другу добу…

Шрагін дивився крізь вікно на вулицю, але нічого там не бачив. Він напружено думав, що йому зробити. Якщо суворо дотримуватися стратегії і тактики дорученої йому справи, то він повинен відмовитись од використання присланих сюди людей. Але що ж тоді робити самому? Негайно виїхати? Чи залишитись і створити групу з місцевих жителів.

— Телеграфний зв’язок, сподіваюсь, є? — Шрагін підійшов до стола Гамаріна.

— Теоретично є, — підполковник знову всміхнувся куточками тонких уст, і це викликало в Шрагіна лють, яку йому нелегко було побороти. — Сьогодні, наприклад, ми одержали з Москви телеграму, яка була надіслана… — Гамарін поглянув на бланк телеграми, що лежала перед ним, і додав: — п’ятого серпня.

— А наш внутрішній зв’язок по ефіру?

— На жаль! — розвів руками Гамарін. — Під час першого ж бомбардування розбило наш приймально-передавальний центр. У виняткових випадках ми зв’язувались через Одесу, але сьогодні вранці і Одеса не змогла дати нам зв’язок.

— Вам наказувала Москва підготувати для групи радиста. Це зробили? — спитав Шрагін, намагаючись не дивитися на підполковника. — Чи, може, він теж бере участь в облавах?

— Ні. Для цього він надто одіозна постать у місті. Він жде вас на своїй квартирі…

Гамарін не договорив: шумно відчинилися двері, і в кабінет зайшов високий огрядний полковник. Шпурнувши планшет на диван, він зняв кашкета і, вихопивши з кишені носовичок, почав витирати спітніле обличчя і бриту до блиску голову.

— Спекота! — мовив він, важко дихаючи. — Спекота у всіх можливих значеннях.

— Це товариш Шрагін, — сказав Гамарін поквапно, немов попереджаючи, що в кабінеті присутня стороння людина.

Рука полковника завмерла з хусточкою на бритій голові.

— Нарешті прибув! Здорово. Я — Бурмін. — Він узяв носовичок у ліву руку, міцно потиснув руку Шрагіна і, не випускаючи її, сказав: — Мабуть, проклинаєш нас найгіршими словами?

— Я просто не знаю, що робити.

— Розумію, розумію… — Полковник Бурмін сів у крісло напроти Шрагіна. — Я вночі з обкому говорив по «ВЧ» з Москвою, всякого наслухався. — Він швидко обернувся до Гамаріна. — Ну як ти міг таке утнути? Примістити цих людей у готелі, та ще по нашій броні, а на додаток сунув їх в облаву!

— Я вам доповідав, — сухо мовив Гамарін.

— Застрахувався? — Полковник Бурмін дивився на Гамаріна з одвертим глузуванням. — Наче ти не розумієш, що зараз на моїй шиї. Тобі, тобі, Юрію Павловичу, доручено всі ці справи, і ти повинен був усе передбачити.

— Навіть бог усього не міг передбачити, — дивлячись убік, сказав Гамарін.

— З тобою, Юрію Павловичу, каші не з’їси, ложка завжди в тебе, — втомлено промовив Бурмін, і важко підвівшись з крісла, кивнув Шрагіну: — Ходімо до мене.

У затемненому з ночі кабінеті полковника кисло пахло тютюном. Розсмикнувши штори і розчинивши вікно, полковник сів за стіл. До кабінету вривався тривожний шум міста.

— Ну, що ти на все це скажеш? — спитав полковник.

— Говорити пізно, треба вирішувати. Група фактично підірвана, її треба передати вам для ваших потреб.

— А ти сам?

— А мені треба виїхати… або зостатися і створити нову групу з комуністів, яких тут залишають для підпілля. Ваша думка?

— Я доповів комісару все як є, — сказав полковник Бурмін. — Він вилаяв мене як тільки міг і наказав негайно виправити становище.

— Виправити? — здивовано спитав Шрагін. — Як?

— Комісар сказав, що ти знаєш, як це зробити. Він тільки дуже нервував, що тебе ще не було…

Шрагін мовчав. Він уже заспокоївся, і його мозок працював з особливою чіткістю. Так з ним бувало завжди, коли він опинявся в скрутному становищі.

— Вік живи, вік учись, — заговорив Бурмін. — Сам розумієш, скільки тепер на мене всякого звалилось. Вирішив, що цією справою повинна займатися людина, звільнена від усього іншого. — Полковник голосно передихнув і вів далі, немов прислухаючись до шуму на вулиці: — І прекрасний же працівник — чіткий, тямущий, повороткий… Але, видно, тільки коли налагоджена роками справа котиться з гори. А в цих умовах виявився…